Посткризовий менеджмент потребує посткризової бізнес-освіти. Якої – говорили на форумі Друкера

Перший всесвітній форум Пітера Друкера засвідчив обнадійливу тенденцію у розвиткові світової управлінської думки – болісна концентрація на обговоренні кризових явищ минула, і тепер мислителі зі світовим ім’ям дискутують на тему посткризового управління бізнесом. А це, у свою чергу, зумовлює формулювання нових вимог до завтрашньої бізнес-освіти як інструмента формування сучасних стандартів ведення бізнесу.

Одна з ключових думок, що прозвучала в даному контексті на форумі, – досвід без теорії нічого не навчає. Разом із тим, ніхто не скасовує орієнтації на практичність: менеджмент – це практика, стверджують світові гуру. Тож синтетичність, інтегративність бізнес-освіти продовжує бути її наріжним каменем.

Інтегративність бізнес-освіти має проявитися і в тому, що від неї відтепер вимагається спрямованість на створення добробуту не лише бізнесу (як тут не згадати постулат про підвищення вартості бізнесу, що так активно декларувався бізнес-школами), але й кожної окремої особистості та суспільства в цілому.

Акцент на розвиткові індивіда реалізується у своєрідній тріаді: бізнес-школа має розвивати кожного свого слухача як особистість у триєдності «мислення – виконання – буття» (Thinking – Doing – Being). А це означає, що особливої ваги, поряд із традиційними навчальними курсами із фінансів, менеджменту та маркетингу та відомими інструментами формування практичних компетенцій, набувають гуманітарні, «небізнесові» курси – філософія, психологія, навіть мистецтво. Людина є цілісною, і таким самим має бути її навчання.

До речі, якщо казати про практичні інструменти навчання, то особливо гостро світова наукова й освітня спільнота зараз дискутує з приводу корисності кейсів. Як відомо, вони є одним із невід’ємних атрибутів освіти у бізнес-школах. Однак їх аналітичність (спрямованість на дослідження ситуації та ризиків, що вже сталися) та іноді подібність до рецепту («якщо з тобою сталася ситуація А, дій за планом Б») викликає серйозні застереження у фахівців. Хоча, як наголошує доцент кафедри бізнес-адміністрування МІМ-Київ Олексій Виноградов, «у жодній шанованій бізнес-школі вам не запропонують кейс як рецепт. У МІМ-Київ ми завжди акцентуємо увагу слухачів на тому, що у кожного кейсу може бути кілька розв’язків, і залежно від ситуації кожен із розв’язків буде правильним». Втім, як засвідчують підсумки Форуму, бізнес-школи все-таки мають подумати над тим, як створити у своїх аудиторіях своєрідний «контейнер» для ідей, для діалогу та дискусії. І ця форма має бути набагато гнучкішою за одного разу розроблені кейси.

Бізнес-школа має сама бути центром інновацій – лише тоді вона зможе навчати інновацій вітчизняний бізнес. Крім інновативності, бізнес-освіта також має привносити у свідомість національного бізнесу відповідальність. У тому числі відповідальність за суспільство, в якому цей бізнес працює. Як бачимо, тема корпоративної соціальної відповідальності у її найширшому розумінні набуває сьогодні надзвичайної гостроти. Мабуть, це і є найяскравіше свідчення того свідомісного зламу, до якого підштовхнула світ фінансово-економічна криза і який визначатиме обличчя завтрашнього – посткризового – бізнесу.