Дао менеджменту, або Прокляття сильного. Інтерв’ю Володимира Банцера

Якось авторові цього вступу довелося побувати в китайському посольстві на зустрічі з аташе з культурних питань. Під час розмови за чашкою зеленого чаю пан аташе час від часу, розповідаючи про Китай, зітхав і повторював: «Ну, це Конфуцій винен. Він, бачте, колись-то сказав…» З Конфуцієм виходило достоту як із Леніним, він так само виявився «живее всех живых».

На наше українське сприйняття виглядало це якось кумедно, але згодом я часто згадувала цю розмову, коли читала чи чула щось про китайське економічне диво.  Що ж у цій китайській філософії такого, що змушує (чи надихає) наполегливих  і працьовитих китайців так завзято і послідовно будувати свою економіку і свою країну?  Що там у них такого закодовано на підкорці, що ніби веде їх до правильних рішень і дій? Без Конфуція точно не обійшлося… Але, як виявилося із розмови з нашим викладачем організаційної психології Володимиром Сергійовичем Банцером, не обійшлося й без ще одного їхнього основоположника – Лао Цзи.

Читайте запис нашої розмови, раптом вдасться щось розгледіти у такому далекому й чужому китайському менталітеті й використати у своїй діяльності. Бо і Конфуцій, і Лао Цзи – все ж таки наша спільна світова спадщина.

Витоки гуманістичної психології

Ще кілька тисячоліть тому Лао Цзи усвідомив, що після того, як людина поділила світ на внутрішній і зовнішній, вона перестала розуміти не тільки божі закони, але й закони людські. Своїм вченням (даосизм) Лао Цзи та його послідовники намагалися повернути людину до гармонії єдиного неподільного Всесвіту. Проявом цієї неподільності є сама людина, коли вона постає в Єдності себе самої як особистості, а протилежності в ній – Інь та Ян – не протидіють одна одній, як це бачиться у західній культурі, а взаємодіють і взаємопороджують одна одну.

Інь – це вміння передбачити зміни, створити гнучку структуру і здатність пристосуватися до змін. Ян – це вміння створювати зміни, створювати потужні структури і здатність змінювати реальність під свої потреби. Не нагадує нічого з менеджменту?

До речі, коли зайшла мова про Конфуція, то даоси критикували конфуціанство за його знак рівності між моральними вчинками і благородством людини – моральність можна грати, залишаючись при цьому лицеміром, як говорив один з найвідоміших даосів Чжуан Цзи.

У західному світі тисячоліттями вчені і філософи шукали протилежного – з чого складається людина, як виокремити її функції… Крик душі Генрі Форда «Дивно, але як тільки я потребую пари робочих рук, я отримую всього робітника на додачу» відображає це розділення у світосприйнятті навіть найкращих представників бізнесу. А ось цілісне уявлення про людину стало актуальним тільки у середині 20 століття, коли бізнес відчув гостру потребу в більш ефективному менеджменті. В цей час Японія почала демонструвати шалені темпи зростання продуктивності праці. Занепокоєний істеблішмент Заходу звернув увагу на японські практики менеджменту і почав порівнювати їх із західноєвропейськими та американськими. Саме завдяки цьому інтересу бізнес прийняв як реальну силу гуманістичної психології.

Гуманістична психологія Заходу заявила про себе як про силу з появою таких вчених, як Абрахам Маслоу та Карл Роджерс.

Карл Роджерс справив найбільший вплив на розвиток освіти та управління і першим підняв тему безоціночності стосовно особистості. Власне, вся теорія  і практика гуманістичної психології побудована на вірі в те, що особистість не є чимось сталим, а постійно розвивається, змінюється. Роджерс говорив: людина повинна стати тим, ким вона є від природи. Іншими словами, якщо ти посадив жолудь, то щоб ти не робив, сосна з нього не виросте. На цих постулатах побудована і теорія особистості, і теорія мотивації Абрахама Маслоу.  

Абрахам Маслоу на початку 50-х досліджував систему управління в одній з компаній, де він помітив, що найефективніше працювали ті люди, до яких ставилися як до особистостей. Причому, цілісних особистостей! Де сприймалося як цінність їхнє бажання розвиватися у професійному і в людському, особистісному плані. Яким хотілося чогось досягати у процесі самоактуалізації. Якщо, приміром, людина висококласний токар, якщо це її природа й вона здатна «побачити» деталь у металевій болванці, вона буде розвиватися. І все, що для цього потрібно – не заважати їй.

Саме у цей час – із 1940-х до 60-х – вся західна психологія – і американська, і європейська – повертається до східної філософії. Це не означає, що вся західна теорія управління й психологія управління відмовляється від аналітики, як єдиного методу пізнання світу, від об’єктивізації, що було властиве західному менеджменту упродовж століть. Однак вона бере краще із східної психології: цілісне уявлення про людину і цінність її особистості. Людина вже не сприймається як набір функцій.

Теорія «людських відносин» американського соціолога й психолога Елтона Мейо виходить з того, що людина, застосовуючи свої знання у процесі роботи, переживає певні емоції. Процес самореалізації супроводжується позитивними емоціями. Це фактично те, що колись говорив Лао Цзи: «Коли я утримуюся від того, щоб чіплятися до людей, вони самі потурбуються про себе. Коли я утримуюсь від проповідування людям, вони самі поводять себе правильно. Коли я нічого не нав’язую людям, вони стають самими собою».

Ця думка була для К.Роджерса стрижневою у його дослідженнях та практиці. Саме в такому мотиваційному дискурсі управлінцю доцільно було застосовувати стиль «роби, як я».

Про що тисячоліттями знали китайці

У Лао Цзи є одне висловлювання, на яке, можливо, не завжди посилаються, але яким послуговуються у менеджменті і дослідженнях гуманістичні психологи Європи: Кращий правитель той, про якого народ знає лише те, що він існує. Дещо гіршими є ті правителі, яких народ любить і прославляє. Гірші за них ті правителі, яких народ боїться. А найгірші з усіх ті правителі, яких народ зневажає.

Теорії цілісної особистості, до якої нині звертається західний менеджмент, передбачає особливу значущість особистості самого керівника. Вона стає фактором управління. Чим більше розвинута його особистість, тим більше він дбає про свій внутрішній світ і тим менше – про атрибутику. І хоча атрибути статусу теж є важливими в сучасному світі бізнесменів та менеджерів, все ж без розвитку інтелекту, без уміння відстежувати й управляти своїми емоціями, без розуміння емоційності взагалі управляти практично неможливо. Лао Цзи говорив: «Той, хто знає людей, – розумний, а той, хто знає себе, просвітлений, той, хто перемагає людей, – сильний, а той, хто перемагає себе – могутній». Це було відомо китайцям кілька тисяч років тому, а західний менеджмент прийшов до цього лише у середині 20-го століття...

Мистецтво і самоактуалізація менеджера

Сьогодні, на мій погляд, у нас в Україні відбуваються схожі процеси. Часто у job description пишуть, що хочуть найняти на роботу, скажімо, бухгалтера. Описують вимоги та посадові обов’язки до найменших деталей, крім одного, – якою ж людиною має бути цей спеціаліст. І забувають, що, перефразовуючи відому нам фразу Г.Форда, замість виключно бухгалтера до роботодавця прийде ціла людина.

На жаль, у вітчизняного бізнесу й досі є уявлення, що людина – це набір функцій. І головні фінансові втрати лежать саме в у цій площині. Керівники весь час шукають кнопку чи важіль – де б його натиснути й повернути, щоб воно запрацювало так, як мені хочеться. Проблема ж якраз у тому, що у нас свого часу теорію про цілісність людини було надійно забуто. 

У Радянському Союзі була тоталітарна система управління, тому зрозуміло, чому набутки гуманістичної психології управління до нас тоді не дійшли. Однак ці положення наражаються на потужний спротив і понині, оскільки наш бізнес щойно виходить з базарних умов, де, фактично, правили закони джунглів, а не закони співіснування та правила спілкування між людьми.

На своїх лекціях я раджу слухачам переглянути фільм „Прибрати перископ” (реж. Брайан Спайзер, 1997 р.) з цієї точки зору. Попри певну умовність фабули, фільм дуже реалістичний. Капітан підводного човна потрапляє у складну управлінську ситуацію з непідготовленою, сумнівною за складом командою, куди входить навіть жінка, якої на підводному човні взагалі не повинно бути. Він спілкується із ними як з індивідуальностями й використовує метод самоактуалізації особистості. Капітан допомагає кожній людині розкритися як особистості, й завдяки цьому перемагає у військових навчаннях потужний підрозділ американського флоту.

Те ж саме можна порадити й щодо фільму „Термінал” (реж. Стівен Спілберг, 2004 р.), у якому йдеться про індивідуальність, про цінність особистості, про цілісність людини та її неподільність. У цьому фільмі продемонстровано еталонну владу – владу Будди, владу Ісуса Христа, владу Махатми Ганді, – коли людина, використовуючи виключно свою особистість, без  цента в кишені, без пістолета «переключає» увесь аеропорт на себе. Подивіться на цей фільм з точки зору управління. Головний герой фільму свідомо не прагне управляти всіма довкола, але він фактично цього домагається. Це і є стиль управління, запропонований тією східною філософією і практикою управління, який проповідував Лао Цзи. Люди можуть і не знати, що ти керівник, люди можуть і не здогадуватися, що ти керівник, але вони вирішують для себе: «Я орієнтують на твої цінності, я довіряю тобі, і ми будемо разом працювати».

Індивідуальність як цілісність

Концепція гуманістичної психології будується ще на одному дуже важливому уявленні: ціле не є сумою частин, як і мелодія не є сумою нот. Людину не можна розділити на частини, щоб зрозуміти її, бо йдеться про індивідуальність (неподільність). Характеристика людини як і географічна карта – це не територія, а тільки її опис. Реальність – це те, що людина переживає, відчуває і про що вона думає. І це є для неї найвищою цінністю.

Можна взяти до уваги компетенції працівника, описати, що він уміє робити у професії, протестувати його особистісні характеристики – екстраверт він чи інтроверт тощо. Але коли йому потрібно буде виконати якесь завдання, то не обов’язково все це одномоментно зійдеться в одному фокусі і спрацює. У кінцевому підсумку людина діятиме в комплексі усіх своїх переживань. Якщо в цей час у житті людини буде якесь потужне позитивне чи негативне переживання, усі її компетенції й навички будуть попросту блоковані. А коли менеджер не знає, що відбувається з людиною, то їй ризиковано доручати будь-яку справу.

Сьогодні західний менеджмент побудований саме на поєднанні східної і західної управлінських психологій – управляти людиною як цілісністю або індивідуальністю. Успішний розвиток західного менеджменту є результатом практичного застосування, здавалося б, суто теоретичних, філософських підходів до розуміння людини. Викладання менеджменту у бізнес-школах, до речі, так само побудовано на цих теоретичних засадах.

І насамкінець, ще одне висловлювання Лао Цзи: «Причина, через яку ріки та моря отримують дань від сотень гірських потоків, полягає в тому, що вони розташовані нижче від них. Завдяки цьому вони панують над усіма гірськими потоками». Чим не привід задуматися над тим, як ми в управлінні отримуємо інформацію від своїх підлеглих, від своїх клієнтів, партнерів? Чим не підтвердження того, що «прокляття сильного», коли ти краще за підлеглого знаєш справу, а робити героєм повинен його, є шляхом до мудрого управління?…

Розмову записала Зінаїда Лещенко